Як взяти батьківський контроль під контроль?

Гіперопіка — надвисокий рівень контролю над життям дитини. У віці до 3 років вона змушена постійно перебувати з мамою, але потім дистанція стає більшою. Трирічного малюка віддають до дитсадка, потім — до школи, і самостійність — одна з необхідних навичок.

Здається, ви щойно звикали до того, що не можете побути наодинці ані секунди, а ось ваш малюк уже не проводить більшу частину дня поряд, бо має ходити у садок або школу, відвідувати секції або просто хоче прогулятися з друзями. Вас це сильно непокоїть, і ви не готові випустити його з поля зору хоча б на хвилину? Це перша ознака гіперопіки.

Ознаки гіперопіки

Батьківська турбота повинна мати межі. Якщо для немовляти постійне перебування поряд із мамою — це необхідність, то підліток потребує більше часу для себе. У віці 11-13 років виникає бажання відокремитися, але не всі батьки розуміють його правильно.

Дитина росте не тільки фізично, а й психологічно. У неї формуються власні, особливі погляди на світ, з’являються нові друзі, захоплення і перше кохання. Тому їй необхідно мати особистий простір: не тільки кімнату, а й час, який вона може проводити так, як сама захоче.

У такий період батькам необхідно прийняти встановлені дитиною межі. Вони мають зрозуміти, що підліток не завжди буде поряд: рано чи пізно він почне влаштовувати особисте життя, поїде навчатися і матиме власні секрети.

 

Ознаки того, що ви занадто опікаєте дитину:

  • Не бачите нічого дивного й неправильного в тому, що читаєте листування у соціальних мережах, проглядаєте особисті фотографії чи читаєте щоденник. Ви виправдовуєте це тим, що хочете вберегти дитину. Але перш ніж це робити, подумайте, як почувалися б самі на місці власної дитини.
  • Без стуку заходите до зачиненої кімнати, навіть якщо висить наліпка «Не турбувати». Це викликає цілий шквал емоцій у дитини, бо ви порушуєте її особистий простір. Вона хоче відпочити наодинці, подивитися фільм чи поговорити по телефону. Майте повагу до зачинених дверей.
  • Телефонуєте щогодини, слідкуєте за графіком дитини по хвилинах. Вона на 7 хвилин запізнюється зі школи або не бере слухавку, а ви вже не знаходите собі місця? Це ознаки надвисокого контролю. Запізнення не означає, що сталося щось погане: можливо, дитина затрималася у школі, зайшла до крамниці, не чує телефон у кишені абощо. Щоб зрозуміти, як почуває себе дитина, попросіть когось телефонувати вам кожні півгодини.
  • Допитуєте підлітка. Саме допитуєте, а не питаєте. Вам хочеться знати, що він робив, коли йшов до школи (із ким), що відбувалося на уроках, перервах, як він дійшов зі школи, доїхав до секції, що там робив… Цей перелік можна продовжувати до нескінченності.

 

Є багато причин такої поведінки: єдина дитина в родині, трагічний досвід, наслідування поведінки власних батьків. Але з точки зору психології і здорового глузду гіперопіка лише шкодить дитині.

Скоріше за все, вона виросте нещасною, оскільки у неї немає нічого особистого. У тепличних умовах неможливо стати самостійним і сформувати власний погляд на будь-що. Дитина не матиме навичок самообслуговування, спілкування й кмітливості, щоб самостійно шукати вихід зі складних ситуацій. За таких умов особистість не формується, адже батьки, які буквально шпигують за підлітком, докладають руку до всього.

Дитина має лише два варіанти майбутнього: назавжди залишитися вдома і жити за волею батьків або самостійно позбавлятися контролю вже у дорослому віці. Ви маєте зрозуміти, що після досягнення повноліття дитина вже не буде терпіти надмірний контроль і врешті-решт просто поїде й обірве спілкування.

Як дати раду власним страхам?

У світі багато небезпек як для дітей, так і для дорослих. Із цим потрібно змиритися, інакше ви ризикуєте заробити психічний розлад. Щоб побороти власний страх за дитину і позбавитися бажання все контролювати, краще почати працювати над цим якомога раніше:

  1. Не жертвуйте особистим простором. Немає нічого поганого, щоб день відпочити, залишивши дитину з нянею чи бабусею.
  2. Привийте малюку базові правила безпеки: не спілкуватися з незнайомцями, не вибігати на дорогу, не куштувати солодощі, запропоновані чужими людьми.
  3. Навчіть користуватися телефоном. Домовтеся, щоб дитина повідомляла, коли дійде до школи/дому/на додаткові заняття. Підійде повідомлення чи короткий дзвінок. Згодом кількість дзвінків необхідно зменшити.
  4. Не читайте приватні повідомлення: підлітки розумніші за батьків і все одно приховають те, що їм треба. Ваша поведінка лише продемонструє неповагу до особистого життя дитини.
  5. Намагайтеся встановити довірливі стосунки і спілкуйтеся з дитиною.

 

Спілкування допоможе без шпіонажу з’ясувати, чим живе дитина.

Якщо в родині панують дружні й довірливі стосунки, то підліток сам розповість вам про все, що його турбує: від образ у школі до перших почуттів. Якщо дитина викрила, що ви читали її листування у соцмережі, не варто це заперечувати. Краще зізнайтеся, попросіть вибачення і ніколи не робіть так. Якщо ж почнете відстоювати своє право на тотальний контроль, дитина замкнеться в собі і ніколи нічого не розповідатиме.

Кроки назустріч: розширюємо межі дозволеного

Обмежуючи власний контроль, важливо домовитися з дитиною про права та обов’язки. Певні зобов’язання формують самостійність, показують, що бути дорослим — це не лише приходити додому пізніше з прогулянки або розважатися з друзями.

Психологи радять укладати договір. Наприклад, підліток наполягає, щоб ви не заходили до його кімнати і не чіпали речі. Погодьтеся з цим, але за однієї умови: тепер він самостійно прибиратиме свою кімнату.

Або дитина хоче повертатися додому на годину-дві пізніше. Тоді попросіть її до прогулянки трохи прибрати вдома, щоб допомогти мамі: вимити посуд чи підлогу або витерти пил. Одразу поясніть: невиконання цих умов доводить, що вона не стає самостійною і відповідальною людиною, тому позбавляється права на довгу прогулянку абощо.

Домовтеся, що підліток буде попереджувати вас про запізнення. Якщо батьки не сварять дитину, не погрожують і не звинувачують за затримку, то наступного разу вона сама зателефонує.

Як вибудувати  довірливі стосунки?

У традиційній родинній ієрархії дитина залежна, а батьки — головні. З одного боку, їх можна зрозуміти, адже вони відповідають за життя, здоров’я і розвиток власної дитини. Але варто зберігати баланс. Довіра між батьками й дітьми — це стратегія відкритості, аргументованого діалогу й компромісів. Діти повинні мати право на власну думку та її відстоювання. Особливо це стосується підлітків, які в усьому прагнуть самостійності.

Найлегший спосіб встановити довірливі стосунки — спілкуватися, шукати точки перетину та компроміси, розуміти один одного і абстрагуватися від емоцій навіть у критичні моменти. Уявіть, що підліток телефонує і каже, що випив забагато, і просить приїхати. Досить логічний і відповідальний вчинок, але він потребує правильної батьківської реакції.

У будь-яких дискусіях робіть акцент на своїх почуттях. Якщо підліток просить вас про щось, замініть «ні» на «переконай мене, що це дійсно необхідно». Можливо, ви справді почуєте вагомі аргументи і зміните власну думку. При цьому враховуйте наслідки певних вчинків: одна справа пофарбувати волосся в рожевий (фарба зійде за 2 тижні), а інша — зробити тату на всю спину.

Уміння вести конструктивний діалог — це найголовніше для встановлення довіри між поколіннями. Не лякайтеся, якщо дитина доведе вашу неправоту: кожен може помилитися. І хоча батьки несуть відповідальність за життя й здоров’я дитини, це не наділяє їх правом на диктатуру та тотальний контроль, який часто псує дитині життя.

Коментарі покищо відсутні

Коментарі сайту
Коментарі facebook

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *