Обережно! Синдром гіперопіки.

Батьківська любов до своїх дітей – то почуття, яке не можна виразити словами або чимось виміряти. Наші малюки – сенс всього життя, і ми готові віддати їм абсолютно все та навіть більше, аби вони завжди були здоровими й щасливими. Чи може бути любові та турботи занадто багато? Виявляється може, і зветься це – гіперопіка. Що це за стан, та які наслідки він може мати для дитини – читайте далі.

Бажання батьків відгородити своє чадо від труднощів та неприємностей є цілком адекватним та правильним. Коли дитинка ще зовсім маленька, вона звичайно потребує уваги і турботи. Однак, в процесі зростання, малюк навчається бути самостійним, і вже у віці трьох-чотирьох років він здатний багато що робити сам. Нажаль, не всі батьки готові дозволити своїй крихітці так швидко віддалитись, і в результаті дитя зростає абсолютно безпомічним. Такім дітлахам спеціалісти зазвичай ставлять діагноз – синдром гіперопіки.

Depositphotos_16801547_xl-2015.jpg

Що таке гіперопіка

Гіперопікою, або гіперпротекцією у сучасній дитячій психології зветься надмірна турбота про малюка. Зазвичай, такий стан спостерігається саме у матусь, адже татусі за своєю натурою – особи серйозні та зайняті. В результаті підвищеної уваги протягом багатьох років, дитина може повністю втратити здатність приймати самостійні рішення, виростаючи так званим «маминим синком». Такі люди не мають своєї думки ні в 10, ні у 30 років, живучи все життя за чиїмись правилами.

Сьогодні фахівці виділяють п’ять основних ознак того, що дитина знаходиться під надмірною опікою:

Візуальний контроль, коли батьки ні на міть не випускають малюка з поля зору, слідкуючи буквально за кожним його кроком.

Соціальний контроль, коли мама і тато пильно слідкують за тим, з ким спілкується їх дитина та постійно вказують, з ким можна дружити, а з ким ні.

Гігієнічний контроль, коли маля зростає у повністю стерильних умовах, миє руки по декілька разів до, під час та після їжі, і ніколи не торкається тварин та предметів на вулиці (нажаль, існують і такі випадки).

Побутовий контроль, який полягає у обмежені дитини у всьому: блокуючі пристрої на дверцятах та ящичках, замки по всьому дому, заборони заходити самостійно у ту чи іншу кімнату, тощо.

Психологічний контроль – найсерйозніший різновид гіперпротекції, що може призвести до таких сумних наслідків у малюка, як тривожність, агресивність, інфантилізм та навіть невроз.

Depositphotos_4230384_xl-2015.jpg

Підвищена увага – чи дійсно це так погано?

Безперечно, батьки, що піклуються про своє маля, навряд чи бачать у цьому щось погане. Тим паче, що захищати дітей, робити їх життя легшим та кращим – то і є батьківський обов’язок. Втім, яким би сумним нам це не здавалось, але чим більш старшими стають наші діточки, тим менше уваги вони потребують.

Особистий досвід – то найкращий вчитель по життю. Якщо Ваш малюк одного разу, наприклад, впаде з дерева, іншого разу він туди просто не полізе. Коли ж Ви йому забороните лізти на дерево, його цікавість зростатиме з кожним днем, хоч як би сильно Ви не впевнювали його в тому, що це небезпечно. Звичайно, це не означає, що можна дозволяти дитині робити абсолютно все, що заманеться, проте, всьому має бути межа. Та й різниця між буденним наглядом і тотальним контролем все ж існує.

Отже, основна задача відповідальних батьків – це оцінити готовність свого чада до різних видів ризикованої діяльності. Тобто, Ваш малюк має розуміти та знати, які можуть бути наслідки, якщо він зробить те чи інше. Якщо Ви знаєте, що навіть у найгіршому випадку з дитиною нічого критичного не трапиться, дозвольте їй самостійно обрати, робити це чи ні.

Depositphotos_182418968_xl-2015.jpg

Наслідки гіперопіки

Як було вже неодноразово зазначено, зайва турбота може призвести до несамостійності дитини. Особистостям, які не мають своєї думки та не можуть самостійно вирішувати проблеми, живеться досить складно у суспільстві. Так само важко їм і в навчанні, бо це відбивається на розумовому розвитку та світогляді.

Батьки з синдромом гіперопіки не тільки роблять безпомічним свого нащадка, вони до того ж, пригнічують у ньому ініціативність. В результаті, дитині стає надзвичайно складно визначитись із своїми інтересами, знайти своє покликання в житті. І якщо у молодшому віці це здається не критичним, згодом ця проблема буде ставати все більш актуальною. Наприклад, підліток, якого весь час контролюють, може стати замкнутим в собі, або таке відношення приведе до частих істерик та скандалів.

Depositphotos_33788943_xl-2015.jpg

Які умови виховання є ідеальними?

Знайти «золоту середину» між надлишковою опікою та неуважністю часом буває складно. Ця проблема стає особливо гострою в родинах, де зростає лише один малюк, яким опікуються мама, тато, бабуся, дідусь. Окрім несамостійності, гіперопека може також призвести до того, що дитина стане егоїстичною, що також погано відобразиться на спілкуванні з однолітками в майбутньому.

Усі ми прагнемо лише того, щоб наші діти виросли гарними та розумними людьми, тому турбуємось про них з самої появи на світ. Дозволити малюкові бути самостійним і мати свою думку – це рівносильно дозволу віддалитись від мами й тата, тому це так сильно засмучує. Нажаль, підвищена увага до дітей має рівно протилежний ефект, і це доведено думкою спеціалістів. 

Тож, любі батьки, не перегинайте палку у процесі виховання власних діточок. Давайте їм можливість висловлюватись та приймати власні рішення. Спробуйте максимально підготувати їх до дорослого життя, яке базується на самостійності та відповідальності, і в нагороду отримаєте добрих та успішних синів і донечок!

 

Кількість переглядів: 357
Для додавання коментарів, Вам необхідно Увійти або зареєструватись.
Додати коментар