Чому потрібно відмовляти дитині та вчити казати «ні»

Після появи в родині маленької людини батьки постають перед труднощами, пов’язаними з вихованням. Вік від 3 до 7 років — час активної соціалізації: дитину віддають до садка, потім готують до школи. Тому варто звертати увагу на вміння малюка сприймати відмову та, що не менш важливо, самій вміти сказати «ні».

Правильна відмова: чи потрібно обмежувати дошкільнят?

Допоки малюк перебуває переважно в родинному колі, він вважає його за зразок поведінки. Психологи стверджують, що характер і основні навички соціалізації формуються до 5-6 років. Те, як дитина поводитиметься з дорослими, ровесниками, закладено саме в цей період.

Батьки дітей від 3 до 7 років часто не знають, як правильно відмовити дитині, та чи потрібно робити це взагалі. У світі є різні системи виховання: наприклад, китайці до 5 років дозволяють дитині все, але потім висувають до неї вимоги майже як до дорослих.

Є кілька вагомих причин, чому все ж таки варто відмовляти дитині:

  1. Так ви моделюєте реальну ситуацію, з якою стикатиметься малюк. Не всі дорослі та ровесники будуть завжди задовольняти його забаганки.
  2. Ви не дозволяєте маніпулювати собою. А способів дуже багато: від вербальних до сліз та істерик. Зрозумійте, що трюк, який вдався з вами, дитина застосовуватиме до інших. Це ускладнить відвідування дитячого садка.
  3. У такий спосіб ви закладаєте правильну основу для майбутньої соціалізації. Навіть якщо вдалося виховати дитину до закінчення школи без відмов, то в університеті, на роботі ніхто не буде зважати на примхи. Дорослі, які в 7 років не навчилися сприймати відмову, складно соціалізуються.

Ці аргументи зрозумілі батькам, якщо вони справді не можуть задовольнити вимогу дитини. А що робити, коли така можливість є? Малюк просить про недорогу іграшку, яку можна придбати; вимагає зав’язати шнурки, хоча вміє сам; вередує, бо не має настрою йти до школи в завірюху тощо.

Така поведінка видається зрозумілою і наче вмотивованою. Але навчіться проводити межу між реальною потребою та забаганкою. Розглянемо ситуацію на першому прикладі.

Спочатку запитайте себе, чи справді потрібна та іграшка дитині або ж це забавка на вечір. Сьогодні — недорога лялька, завтра — ведмедик. І хай гаманець від покупки не схудне, але у дитини сформується неправильне уявлення про гроші та можливості батьків. Потім вона застосовуватиме схему на дорогі гаджети, одяг, бо знає, що їй не відмовляють, а якщо кажуть «ні», то не вміє адекватно сприймати відмову.

Постійне ігнорування заборони призводить до білих плям у вихованні та складнощів у дорослому житті.

Моє «ні» — це ні, так або можливо?

Крім того, що ви маєте зважитися на сам факт відмови, продумайте, як краще пояснити це дитині; чому «ні» — це велика відповідальність; чому потрібна допомога інших членів родини.

Психологи розповіли, якою має бути батьківська відмова:

  • Зрозумілою дитині. 3-річний малюк не розуміє, чому іграшка дорога, бо не має уявлення про гроші та як вони дістаються. Застосуйте такий прийом: скажіть, що треба вибрати або продукти на кілька днів для всієї родини, або іграшку для нього.

Школярам можна запропонувати заробити: допомогти у хатніх справах, закінчити чверть без поганих оцінок тощо. Тільки прогрес має бути відчутним, не можна купувати бажану річ, якщо дитина один раз прибрала в кімнаті. Навчіть заробляти на розваги.

  • Однозначною. Ні = ні без варіантів. Якщо зопалу ви відмовили, а потім дозволили, то даєте дитині неправильний сигнал. Це означає, що дорослого можна переконати й досягти свого. Бабусі та дідусі мають бути на одній хвилі з вами, інакше дитина почне маніпулювати ними.
  • Вартісною. Не можна відмовляти в усьому: не бігай, не куплю, не підемо, просто ні, не зараз. У потоці надмірних заборон «ні» втрачає цінність: дитина припинить бігати, але не осмислить причину. Навіть вартісна відмова загубиться серед інших, тому дитина продовжить робити щось небезпечне, коли ви втратите пильність.

Має значення й те, як батьки забороняють.

  1. Впевніться, що дитина уважно вас слухає.
  2. Будьте серйозними. Якщо мама сміється, коли забороняє чіпати косметику чи продукти, малюк сприймає це як веселу гру або схвалення.
  3. Не впадайте у крайнощі: дитина не має боятися щось попросити через страх і погрози. «Ні» — це серйозний нейтральний аргумент від мами чи тата, до якого треба дослухатися, бо справді не можна, а не тому, що мама зла.

Як навчити дитину відмовлятися

Вміння сказати «ні» — життєво потрібна навичка з того часу, як дитина навчилася говорити. Звичайно, «шовковий» школяр, який згоден на прибирання кабінету 7 разів на тиждень або на те, щоб поділитися з кимось олівцями, папером, іграшками, — це дуже зручно для батьків, ровесників, вчителів. Але суцільне «так» може бути небезпечним.

По-перше, у дитини не формується власна думка, стираються межі приватного. Інші діти забирають і ламають дорогу іграшку, школяр ділиться смаколиками (купленими на кишенькові гроші від батьків).

По-друге, з дорослішанням самодостатність не з’являється. Якщо іграшки, розваги видаються дріб’язковими, то потім з дитини виростає безвідмовний підліток, якого легко підмовити на дрібний злочин. Чи дорослий, який допомагає іншим на шкоду собі. Тому формуємо вміння казати «ні» з наймолодшого віку в різних ситуаціях.

«Поділися зі мною іграшками»

Розкажіть дитині, що вона може не давати іншим гратися своїми іграшками, бо це її власність. Якщо їй не подобається поведінка малюка, з яким її змушують поділитися, — це привід для відмови. Вона не стане поганою, бо не зобов’язана ділитися. Поясніть, що у будь-якому випадку ви допоможете їй відстояти право на власність.

«Хочеш, я підвезу тебе до школи?»

Розповідайте (але не залякуйте), що деякі дорослі можуть заподіяти дітям шкоди. Тому треба бути обережним, не розмовляти з незнайомцями, нікуди не йти з ними й не сідати до них в автомобіль. Навіть якщо обіцяють іграшки чи цукерки або наполягають, кажуть, що відвезуть до мами. У таких ситуаціях треба негайно тікати і попросити допомоги в інших людей.

Також поясніть, що жоден дорослий не має права торкатися дитини без дозволу, просити роздягнутися у своїй присутності (навіть якщо це шкільний лікар). Коли на тебе тиснуть, завжди телефонуй батькам.

«Нумо, прогуляймо урок!»

У цьому випадку дитина має знати не тільки про свої права, але й про обов’язки. Один із них — вчитися у школі. Поясніть, що навчання — це як робота для дорослого. А прогулювати — зовсім не круто, це засмучує вас і вчителів. Заохочуйте правильний вибір дитини, кажіть, що пишаєтеся нею, бо вона має власну думку.

«Дивись, хтось залишив гаманець без нагляду…»

З молодшими школярами апелюйте до їхніх почуттів: якщо ти можеш не ділитися, то й інші можуть; чи буде тобі приємно, коли хтось візьме твоє без дозволу? Підліткам обов’язково розповідають про закони. В Україні дитина несе кримінальну відповідальність з 14 років, за крадіжку зокрема.

 

Тільки рівновага між правом відмовитися та сприймати чужу відмову не спотворює уявлення дитини про особистість і межі приватного. Тому поставтеся відповідально до слова «ні» й навчіть малюка відмовлятися від того, чого він не хоче або що може становити загрозу для нього.

Коментарі покищо відсутні

Коментарі сайту
Коментарі facebook

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *